Статті

Тридцять років назад, 24 січня 1993 року, ми отримали звістку про вбивство турецького журналіста Угура Мумджу¹. На той час я був студентом, який готувався до вступу в університет, і, як звичайний обиватель, дивився на події з очки зору того, що повідомлялось в новинах. З того часу громадська думка була переконана, що за вбивством стоїть Іран. В крупних містах пройшли ходи, які засуджували вбивство Угура Мумджу. Серед гасел виділялись «Туреччина не стане Іраном!», «Туреччина світська, вона залишиться світською!». Іран сприймався як «шаріатська держава».

Протягом багатьох років Захід, який є головним хазяїном запеклої війни проти Ісламу і мусульман, з одного боку, невпинно атакує політичні ідеї і положення Ісламу, а з іншого — продовжує свої зусилля по інтеграції мусульман в світську і демократичну капіталістичну систему за допомогою проекту «поміркованого Ісламу».

В наші дні, коли правда і брехня переплітаються, а пітьма поширюється, найнеобхідніше для мусульман — це висвітлююче шлях світло і розрізняючий фуркан. Кожного разу, коли людина губиться у пітьмі, Всевишній Аллах посилає Свої книги і посланців у якості керівництва, світла і фуркану (розрізнення) для людей. Вони застерігали людей тим, що їм було ниспослано в Одкровенні, і висвітлювали їх шляхи. Після Пророка Мухаммада ﷺ ера нових Божественних книг і посланців закінчилась. Наш Господь захистив Свою останню Книгу (Коран) від спотворень і зробив її світлом, керівництвом і розрізненням аж до Судного дня.

Загальновідомо, що Турецька Республіка, створена як здійснений факт на базі османського спадку, сторіччями правлячого над континентами і світом, довгі роки не могла узаконити своє існування в очах народу в плані управління і суверенітету. Хоча диктатура і практика однопартійного періоду на довгі роки залишили мусульман практично бездиханними, розуміння того, що порядок повинен змінитись, завжди залишалось живим в їх очах.

Турецька Республіка, заснована на рештках Османської держави Халіфат, була створена як сучасна і світська національна держава, щоб відійти від влади Халіфату, охоплюючого Ісламську Умму, і повернути її у бік Заходу, і вона зберігала цю характеристику протягом десятиріч. З приходом до влади «Партії Справедливості і Розвитку» (ПСР) ця незмінна лінія турецької зовнішньої політики була поступово ослаблена, і на основі політики «нульових проблем з сусідами»¹ був зроблений крок назустріч арабсько-ісламському світу і Африканському континенту.

«Що буде з молоддю?» або «Що буде з майбутнім цього суспільства?» — питання, які припускають глибоку стурбованість майбутнім. Усі шукають відповіді на ці питання, але шуканої відповіді знайти не вдається. Подібно тому, як Насреддін Ходжа шукав на площі те, що загубив у стозі сіна в хліву, тому що так було простіше, рішення шукають всередині джерела проблеми, тобто докладають зусиль по пошуку помилок всередині системи.

В своїй промові на церемонії відкриття університетського комплексу імені Ібн Хальдуна 19 жовтня 2020 року президент Ердоган заявив: «Західний світ черпав натхнення в наших коренях в багатьох областях — від медицини до соціології. Ми ж протягом двох сторіч намагаємось знайти свій шлях і напрям, повністю забувши або виключивши своє коріння і взявши за основі їх похідні. Інакше кажучи, ми переживаємо інтелектуальну/ідейну кризу!».

Почата в 1963 році авантюра Туреччини по вступу в Європейський Союз уперто триває, незважаючи на 60 років, які минули з того часу, і на те, що в відносинах з Європою не досягнуто ніяких результатів, окрім культурного отруєння, економічної експлуатації і політичної капітуляції.